Кейси Шавлюк/Стахів. ІПСО української влади чи реальна антидержавна діяльність?

Іноді кримінальна справа починається не зі злочину.
А з громадянської позиції.
Будь-яка держава під час війни посилює контроль.
Будь-яке суспільство в цей момент особливо чутливе до критики.
Уявіть: ви виходите в прямий ефір.
Через кілька місяців — вас обвинувачують за статтею, пов’язаною із загрозою державі.
Але де закінчується безпека — і починається кримінальне переслідування за слово?

Позиція національних органів влади у кейсі Шавлюк проти України

Прокуратура фактично підтверджує, що в одному провадженні об’єднано обвинувачення за статтею про перешкоджання діяльності ЗСУ та за шахрайством; особа з жовтня 2024 року перебуває під вартою, обвинувальний акт передано до суду, а продовження арешту обґрунтовано посиланням на воєнний стан та формальну наявність процесуальних ризиків. Водночас відомство підкреслює відсутність скарг на методи слідства та перекладає остаточну оцінку на суд, однак не розкриває конкретну фактичну основу обвинувачення за статтею про національну безпеку, не аналізує зв’язок переслідування з публічною діяльністю, не обґрунтовує пропорційність тривалого тримання під вартою та не проводить тест на необхідність втручання у свободу вираження поглядів за стандартами статті 10 Європейської конвенції. У європейському правовому контексті така позиція виглядає процесуально коректною, але змістовно неповною у справі, що стосується балансу між безпекою та свободою слова.

Адміністрація установи виконання покарань підтверджує, що Шавлюк перебуває в установі з 02 листопада 2024 року, має доступ до захисників без обмежень, можливість конфіденційних зустрічей, медичне забезпечення, а всі режимні заходи фіксуються засобами відеоспостереження. При цьому зазначається, що ув’язнений не подавав скарг на умови тримання, фізичний чи психологічний тиск і не заявляв про порушення прав. Водночас відповідь має виключно формальний характер, не містить незалежної оцінки умов утримання, не уточнює інтенсивність і режим ізоляції, не розкриває механізм зовнішнього моніторингу та фактичної перевірки можливих ризиків. У європейському правовому контексті це означає інституційне підтвердження дотримання процедури, але не надає об’єктивної картини відповідності умов тримання стандартам статті 3 Європейської конвенції з прав людини.

Вінницький міський суд не надав відповіді на офіційний журналістський запит у встановлений законом п’ятиденний строк і не направив мотивованої відмови. З огляду на те, що редакція діяла в межах Закону України «Про доступ до публічної інформації», така бездіяльність може свідчити про створення перешкод у здійсненні законної журналістської діяльності та може містити ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 171 КК України.

У 2021 році Вінницька прокуратура публічно визнала антисанітарні та такі, що принижують гідність, умови тримання у Вінницькому СІЗО. Наші джерела на місцях стверджують, що умови утримання у Вінницькому СІЗО з 2021 року не змінилися. Через кілька років, коли суд витребував матеріали перевірки за заявами ув’язненого щодо можливих порушень умов тримання, прокуратура відмовилася їх надати, пославшись на «службову інформацію». Така позиція — за наявності раніше задокументованих проблем — створює враження інституційної непрозорості та ставить під серйозний сумнів ефективність нагляду за дотриманням прав людини в установі, де може йтися про гарантії, захищені статтею 3 Європейської конвенції з прав людини.

Ми просили адвоката Шавлюка надати письмову правову позицію його клієнта. Відповіді отримано не було. Це може свідчити про відсутність узгодженої лінії захисту, конфлікт із клієнтом, зміну позиції, тактичне мовчання (ст. 63 Конституції України — право не свідчити проти себе), або про те, що клієнт не надав відповідних інструкцій.

Попередні висновки

Необхідно дослідити можливі аномалії цієї справи та на підставі отриманої інформації зробити висновок про наявність чи відсутність ознак фабрикації матеріалів кримінального провадження, порушення права на захист та політичного контексту переслідування.

Позиція національних органів влади у кейсі Стахів проти України

Відповідь Львівської обласної прокуратури у справі Стахіва демонструє стандартну процесуальну позицію: посилання на норми КПК, обґрунтування процесуальних ризиків, роз’яснення порядку оскарження та чітке розмежування публічної інформації і таємниці слідства. На цьому етапі в цій комунікації не вбачається ознак приховування інформації чи перешкоджання журналістській діяльності. Практика показує, що коли в органів немає підстав для закритості, відповіді мають саме такий формальний і юридично вивірений характер; аномалії, як правило, проявляються там, де система починає уникати прозорості.

Позиція адвоката сформульована процесуально виважено та юридично коректно: чітко зазначені статті обвинувачення, номери проваджень і підсудність, викладена послідовна лінія захисту, а оціночні формулювання («політичне переслідування») подаються як позиція сторони захисту, а не як встановлений факт. Текст не містить емоційної риторики, а спирається на процесуальні механізми, перелік заявлених порушень та посилання на подані скарги до компетентних органів. Така структура відповідає європейській моделі правового захисту та не демонструє ознак хаотичної чи вимушеної комунікації.